Спецможливості
Техніка та обладнання

Красномовне мовчання плюс гіркі зітхання — комбайнобудування?

05.06.2008
779
Красномовне мовчання плюс гіркі зітхання — комбайнобудування? фото, ілюстрація
Виробництво українських зернозбиральних комбайнів то завмирає, то знову оживає. У цій статті йдеться про буремне сьогодення галузі. Яким буде найближче майбутнє?

Готуючи матеріал до друку, пересвідчився в тому, що про українські зернозбиральні комбайни говорять не надто охоче. Чиновники відмовляються, посилаючись на пікантність теми, особливо в переддень парламентських виборів; виробники “запускають” бюрократичну машину, якій позаздрить навіть найзатятіший бюрократ, мовляв, напишіть письмове замовлення, впродовж певного часу ми його розглянемо, ухвалимо рішення — тоді й зустрінемо вас радо; сільгоспвиробники перепитують: “А хіба існує український зернозбиральний комбайн?”
На розмову з кореспондентом “Пропозиції” погодилися лише на харківському заводі “Обрій” державного підприємства “Завод ім. В. Малишева”. Цікаво, що, перш ніж домовитися про інтерв’ю, мені довелося зробити сім-вісім дзвінків за різними номерами, і повсякчас од мене відмахувалися, мов від набридливої мухи, перенаправляючи від однієї посадової особи до іншої. Одне слово, щонайменшої зацікавленості у візиті представника “Пропозиції” на заводі ім. Малишева явно не спостерігалося. Втім, завдяки директорові комбайнового заводу Олександрові Лукірічу поїздка до Харкова все ж відбулася.
Неодноразово довелося чути фразу: “Україна приречена на виробництво зернозбиральних комбайнів”. Щоправда, жартівники раз-по-раз додавали: “Не зрозуміло, чи Україна приречена, чи приречена на виробництво?” Чесно кажучи, інколи замислюєшся: чи не правильніше буде цю фразу переробити так: “Українське комбайнобудування приречене”.
Необтяжена вихованням охорона, порожнеча і якась незвична тиша в цехах, щире бажання співробітників підприємства поділитися наболілим і водночас запитання до кореспондента “Пропозиції”: “А за чиєю ініціативою ви в нас?”. Це — Комбайновий завод “Обрій”, який входить до ДП “Завод ім. В. Малишева”. На жаль, із 1 квітня поточного року виробництво на заводі призупинено. Під час перебування на підприємстві в мені боролися два почуття: обурення від побаченого й жаль до тих талановитих людей, які, всупереч усьому, працюють на українського сільгоспвиробника. Фактично кинуті державою напризволяще українські комбайнобудівники все ж таки знаходять у собі сили посміхатися, розповідаючи про дистанційованість від проблем українського комбайнобудування вітчизняного чиновництва. Життя в довиборчій Україні для машинобудівного підприємства — наче балансування по тонесенькій стрічці. Конче потрібно, щоб ставка на стрічку відповідного кольору зіграла, інакше — чекай неуваги державного ока. На запитання, чи є штучне гальмування комбайнобудування в Україні з боку влади, на виробництві не відповідають. Зазвичай, довго мовчать, опісля важко зітхають і махають рукою, коректно переводячи розмову на іншу тему. “Комбайнобудування — питання політичне”, — наголошував колись головний редактор видання, в якому авторові цих рядків довелося свого часу працювати. А чи не занадто політизуємо ми українське машинобудування? “Вміння вибивати кошти” — вимога, яка, ймовірно, має бути панівною в резюме кандидата на посаду директора підприємства українського машинобудування. На це селяни, з властивою їм прямотою, їдко зауважують: “Краще вміли б робити комбайни”.
Тим часом на запитання, що є причиною непросування українських комбайнів на наш ринок, крім фінансових і політичних аспектів, директор ВФ “Комбайновий завод “Обрій” Олександр Лукіріч відповів: “Нічого. Для сільгоспвиробників має бути чітко відпрацьована фінансова система, якої на сьогодні я не бачу. Наразі є механізм становлення цієї теми. Є реальний інвестор в особі Украгролізингу. Для цього потрібно, по-перше, вирішити всі питання, які існують між заводом ім. Малишева і НАК “Украгролізинг”. По-друге, вирішити питання щодо виокремлення із цілісного майнового комплексу ДП “Завод ім. В. Малишева” виробництва комбайнів. На це теж потрібні час і фінанси. Крім того, паралельно треба вирішувати питання щодо реорганізації самого комбайнового виробництва. Адже воно не повністю грунтується на нових технологіях, ще й досі застосовують технології, які використовували під час виготовлення тягачів. Це — вчорашній день. Отже, слід вжити кардинальних заходів для того, щоб удосконалювати виробництво, спрощувати його, впроваджувати нові технології. Для цього потрібно належне фінансування. Компанія НАК “Украгролізинг” готова взяти на себе ці функції за нашим погодженням. Але, вважаю, що через політичну невизначеність у 2006 році ми (в кращому разі) зробимо перші два головні кроки: виокремимо комбайнове виробництво із загального виробництва заводу ім. В. Малишева і реорганізуємо його. Сам по собі комбайн сільгоспвиробники вже визнали. Він не новачок на нашому ринку, відпрацював практично в усіх регіонах України, а також у Росії. Нині москвичі цікавляться виготовленням запчастин до польського комбайна “Бізон”, яких у Росії чимало (а “Обрій” подібний до польського співбрата, — О. Р.). Тобто процес не стоїть на місці. От тільки нове приживається дуже болісно. Конкуренції нам в Україні я не бачу, оскільки ринок зернозбиральної техніки в державі дуже слабкий. Політична нестабільність не дає можливості ухвалювати якісь довгострокові програми. Чи зацікавлені “нагорі” в налагодженні виробництва українських зернозбиральних комбайнів? Я спілкувався з керівництвом НАК “Украгролізинг” і помітив їхню щиру зацікавленість у розвитку цієї теми. Ми з ними бачимо реальні шляхи, як це можна зробити. І накреслене реалізуємо в найближчому майбутньому. Єдине, хотілося б, аби це найближче майбутнє було вчора. Тимчасове призупинення виробництва зовсім не означає, що ми зупиняємо роботи з організації виробництва. Сервісне й гарантійне обслуговування ми проводили, проводимо й надалі проводитимемо. Інженерно-конструкторські та дослідно-конструкторські розробки так само проводитимемо. Ми зберегли комбайнову структуру. Ті люди, які придбали нашу техніку, можуть бути спокійні: своїх зобов’язань ми дотримаємося. Думаю, що в 2007 році можна розраховувати на доволі велику кількість наших машин. Торік ми провели колосальну роботу із повної сертифікації комбайнового виробництва та одержали державний сертифікат на випуск саме цієї техніки.
Взаємини з облдержадміністрацією? Ви знаєте, ця тема колись народжувалася за губернаторства Олега Олексійовича Дьоміна. За його ініціативою і під егідою обласної державної адміністрації народилася тема комбайнового виробництва на заводі ім. В. Малишева. Потім ситуація змінювалася, змінювалися люди, ставлення. На сьогодні в нинішньої облдержадміністрації є теоретичне розуміння наших проблем, практичного поки що немає. Проте, на мою думку, українські сільгоспвиробники більше зацікавлені в придбанні вітчизняної зернозбиральної техніки, ніж зарубіжної, навіть нової. Чому? По-перше, ми даємо гарантію на два роки. По-друге, — сервіс. У Харкові завжди можна знайти будь-яку деталь. Особливо напружено ми працюємо в гарячу жнивну пору. Крім того, ми допомагаємо у післязбиральному відновленні комбайнів, бувало, що й зарубіжну техніку відновлювали. Якість? Вона залежить від того, як налагоджено технологічний цикл і як інтенсивно працює конвеєр. Що інтенсивніше працює конвеєр і експлуатується наша техніка, то яскравіше проявляють себе переваги та недоліки наших комбайнів і швидше наша продукція вдосконалюється. Якщо щороку виробляти мізерну кількість комбайнів, як це відбувається нині, то таке вдосконалення розтягнеться на невизначений термін. Наші потужності дають змогу виробляти без особливої напруги 500 комбайнів за рік”.
Комбайн “Обрій” різниться з комбайнами “Дон-1500”, “Славутич” тим, що має барабанний сепаратор і п’ятибарабанний соломочос. Це дає можливість обмолочувати культури з вологістю до 26%. Двигуни харківського заводу “Серп і Молот”, які викликали чимало нарікань, було замінено на білоруські.
У СТОВ “Турівське” Згурівського району Київської області близько 2000 гектарів землі. Вирощують яру пшеницю, горох, гречку, ячмінь, кукурудзу, соняшник. Два роки тому це господарство придбало комбайн “Обрій”. Про враження від машини ми поцікавилися в комбайнера Івана Шматова та головного інженера Миколи Сергієнка. Іван Шматов, зокрема, сказав: “Враження в мене від “Обрію” дуже добрі. Два сезони він відпрацював нормально. Молотив по 1000 тонн за сезон, якихось серйозних поломок не було. Побачимо, як буде на третій рік. До нього я працював на “Ниві”. “Обрій” і “Нива” — небо й земля. Перший значно кращий. “Джон Діри”, звісно, ще кращі, але й “Обрій” нас цілком задовольняє”. Микола Сергієнко зауважив: “Основна претензія в нас до двигунів. На жаль, у нас “Обрій” із двигуном заводу “Серп і Молот”, а цей мотор, як відомо, не довговічний, об’єктивно він гірший за білоруський. У нього слабкі транспортери. Комбайн уже пропрацював два сезони, були дрібні поломки, з якими ми швидко впоралися самотужки. Через брак коштів не можемо придбати високоякісну німецьку техніку. Проте в цілому скажу, що нас влаштовує “Обрій”. Він чудово проявив себе на збиранні соняшнику”.
Розмова без диктофону, як і бесіди в багатьох господарствах України, звелася до мрійних роздумів: “Якби мати гроші, то можна було б оновити машинно-тракторний парк за рахунок придбання високоякісної зарубіжної техніки”.
Отже, український комбайн: так чи ні? “Я за вітчизняну техніку, але не в моїй агрофірмі”, — авторство цієї фрази належить директорові одного з потужних вітчизняних сільгосппідприємств. Так чи приблизно так розмірковували й відвідувачі найбільшої у світі виставки вживаної техніки RESALE (показово, що Україна на цих заходах повсякчас входить у чільну трійку за кількістю відвідувачів), а також заводів і складів німецьких виробників, які пропонують “беушну” техніку.
Що гальмує розвиток комбайнобудування України? По-перше, наша власна ментальність. Маю на увазі чиновницьке бажання задовольнитися малим особистим зиском від постачання зарубіжної техніки всупереч розбудові галузі. Можна сформулювати це і як небажання жити державними інтересами або як брак стратегічного мислення чи, якщо хочете, державної волі. По-друге, у нас немає традицій. Україна, попри те, що здавна вважалася хлібним кошиком Європи, ніколи не мала власного виробництва зернозбиральних комбайнів. По-третє, політична нестабільність. Звісно, демократія — це визначне завоювання нашої країни, але налагодити виробництво складної сільськогосподарської техніки в умовах перманентних виборів, коли в уряду фактично немає можливості стабільно працювати, а кожен новий прем’єр має свій підхід до питання зернозбирального заліза, вельми складно. По-четверте, в державі немає ефективного механізму кредитування аграріїв.
Що далі? Вочевидь, після виборів (а ви, шановні читачі, вже знаєте їхні результати) в нашій країні стабільної нестабільності настане час домовленостей. Консенсус між двома великими політичними таборами, певно, можливий, як все ж таки можливе й чергове зрушення з місця комбайнового питання. Хотів би помилитися, і все ж висловлю прогноз: найближчим майбутнім України є зарубіжний секонд-хенд. У дещо віддаленій перспективі інтенсифікується процес приходу іноземних інвестицій в Україну, а відтак, цілком імовірне не “паперове”, а реальне збирання зарубіжних зернозбиральних комбайнів у нас в країні. Крім того, судячи з розвитку заводу “Ростсільмаш”, саме їхня продукція найближчим часом залишиться основною на українських ланах. Щодо кредитування аграріїв, то тут можна прогнозувати збільшення форм кредитування і, дуже хотілося б вірити, що свою частку в це збільшення внесе держава.
Кажуть, що інколи й мовчання буває красномовним. Небажання багатьох потенційних співрозмовників торкатися теми зернозбирального комбайнобудування в Україні — що може бути красномовнішим!
“Пропозиція” готова надати свої шпальти всім зацікавленим сторонам для висловлення власної думки щодо українського комбайнобудування.

Інтерв'ю
доцент Львівського національного аграрного університету, канд. с.-г. наук Ігор Дидів (ліворуч) і співвласник компанії "Тетра-Агро" Сергій Прокопенко (праворуч)
Доцент кафедри садівництва і овочівництва Львівського національного аграрного університету, кандидат сільськогосподарських наук розповів сайту «Пропозиція» про нові дослідження і їх результати.                     - Зараз пора літніх... Подробнее
 Стручков
В Україні практично відсутнє власне виробництво ЗЗР. Попит на цю продукцію задовольняється завдяки імпорту. Економічна криза спричинила збільшення фальсифікату засобів захисту рослин. 

1
0