Як виростити високий урожай гречки

В Україні найсприятливішими для вирощування гречки є зони Лісостепу і Полісся. Гречка відзначається тривалим інтенсивним ростом з моменту проростання до початку достигання. Ця особливість поєднується з високою загальною продуктивністю за відносно низької і нестабільної насіннєвої продуктивності. Інтенсивний ріст і швидкий перехід від вегетативного до генеративного періоду онтогенезу зумовлені досить високою активністю меристемних тканин і тривалим періодом утворення квіток.

Особливості фенології гречки

У гречки життєвий цикл ділиться на два головних періоди ( вирощування гречки) : вегетативний ріст - утворення вегетативних органів (коренева система, гілки, листочки) і генеративний розвиток - формування суцвіть, квітів і насіння. Протягом життєвого циклу у рослини відбувається низка зовнішніх змін, які дають змогу виділити фенологічні фази розвитку: сходи, утворення двох справжніх листочків, бутонізація і гілкування, цвітіння, утворення плодів і їхнє дозрівання. Процес формування органів - органогенез рослин - проходить етапами, які неможливо зафіксувати за допомогою фенологічних спостережень. Встановлено, що гречка, як і інші види рослин, за вегетаційний період проходить дванадцять етапів органогенезу. Залежно від етапу органогенезу, змінюється відношення рослин у факторах середовища, що потрібно знати при вирощуванні культури гречки :

•  Для повного дозрівання зерна гречка потребує суми активних (понад 10°С) температур 1300...1600°С. Гречка є теплолюбною культурою, це зумовлено, насамперед, відносно високим біологічним мінімумом температур за етапами органогенезу гречки. Оптимальні термічні умови на час появи сходів - І і ІІ етапи - формуються за температури 15°С, у період інтенсивного росту і розвитку - ІІІ-Х етапи - 16...20°С, а в завершальний період плодоношення і дозрівання - 18...21°С. У фази цвітіння й утворення плодів - Х-ХІ етапи - настає найкритичніший період щодо температури грунту та повітря: температура повітря нижче 13°С і вище 25°С негативно позначається на цвітінні й утворенні плодів. При високих температурах зменшується виділення квітками нектару, внаслідок чого погіршується запилення і зав'язування плодів. При  температурі 30°С і відносній вологості повітря менше 40% у рослин протягом 2-3 днів відмирає вся зав'язь. Для пом'якшення мікроклімату умов вирощвання гречки слід висівати поблизу лісу або лісосмуг.

• У різні періоди росту і розвитку гречка має неоднакову потребу у воді. У вегетативний період (сівба - початок цвітіння, І-VІІІ етапи органогенезу) вона добре витримує нестачу вологи в грунті. Оптимальна кількість продуктивної вологи орного шару в період сівба - сходи має становити 25 мм. У період сходи - цвітіння запаси продуктивної вологи в шарі грунту 0-50 см мають сягати 60-70 міліметрів. Потреба гречки у воді в генеративний період (цвітіння - дозрівання, ІХ-ХІ етапи) збільшується удвічі, ці фази є критичними щодо вологи. За цей період рослини гречки вбирають з грунту понад 50-60% води від загальної потреби. Добрий урожай зерна гречки одержують за достатньої кількості опадів (60-90 мм) у першій половині цвітіння. У цей період продовжується ріст стебла і бічних гілок, гілок першого і подальших порядків. За недостатнього зволоження грунту і низької відносної вологості повітря припиняється утворення ендосперму, внаслідок чого утворюється до 40% плюсклого зерна за вирощування гречки.
• Важлива особливість гречки полягає у масовому відмиранні плодів, що розвиваються: лише 5-10% запліднених квіток формують повноцінні плоди, решта зав'язей відмирає на різних етапах розвитку внаслідок різних причин (і недостатня забезпеченість елементами живлення, і незбалансованість гормонів, що регулюють фізіологічно-біохімічні процеси запліднення та плодоутворення, і метеорологічні умови вирощування гречки.

Гречка, внаслідок недостатньо розвиненої кореневої системи і високої потреби в поживних речовинах, необхідно вносити добрива під гречку, на які вона добре реагує. За формування 20 ц/га врожаю зерна рослини виносять з грунту 90 кг азоту, 60 - фосфору і понад 150 кг калію.

Удобрення гречки

Обгрунтовуючи системи удобрення, слід враховувати умови, які впливають на ефективність добрив, у тому числі способи застосування добрив. За строками внесення розрізняють удобрення допосівне, припосівне й післяпосівне. У Лісостепу допосівне добриво вносять під гречку переважно під основний обробіток грунту, що забезпечує живлення рослин упродовж усього періоду вегетації, - це основне удобрення. Цим способом вносять більшу частину загальної дози добрив, яку загортають знаряддям основного обробітку грунту. Найпоширенішим способом внесення основного удобрення є рівномірне розсіювання його поверхнею грунту з подальшим загортанням відповідним грунтообробним знаряддям для вирощування гречки.

Основне (допосівне) удобрення

В основне удобрення вносять органіку та фосфорні і калійні добрива. З органічних добрив до останнього часу найпоширенішими є гній, а також побічна продукція польових культур.(добрива під гречку) Найбільші прибавки врожаю відмічаються за внесення гною на дерново-підзолистих і сірих лісових, легких за гранулометричним складом грунтах Північного Лісостепу та Полісся. У Центральному і Південному Лісостепу органічні добрива під гречку не вносять - використовують післядію органічних добрив, внесених під попередник. Якщо гречку висівають після попередників, технологія яких передбачає внесення великої кількості органічних добрив (цукрові буряки, кукурудза, картопля), то дози мінеральних під неї доцільно зменшити в півтора-два рази. Таку систему удобрення слід передбачати і за вирощування гречки після зернобобових культур.

Іншим дешевим органічним добривом при вирощуванні гречки слугує солома пшениці озимої та бурякова гичка. За умов внесення соломи вносять азот мінеральних добрив у кількості 8-12 кг/т соломи для кращої її мінералізації.
Внесення фосфорних і калійних туків з осені під основний обробіток забезпечує вищі прибавки врожаю, ніж при внесенні під весняну культивацію, особливо у зоні нестійкого зволоження.

Припосівне удобрення

Для повнішого забезпечення рослин гречки елементами живлення мінеральні добрива вносять у рядки одночасно із сівбою. Переваги такого внесення в тому, що добриво інтенсивно використовується уже в початковий період росту. Для цього використовують водорозчинні форми азотних, фосфорних і калійних добрив з розрахунку по 10-20 кг/га кожного. Найефективнішим є внесення суперфосфату. За даними наукових установ, рядкове внесення суперфосфату підвищувало врожайність на всіх видах грунтів незалежно від зони вирощування гречки.

 Найдоцільніше у рядки вносити аміачний азот, суперфосфат, калімагнезію або складні добрива (нітроамофоску, нітрофоску тощо). Враховуючи негативну реакцію гречки на хлор, калійні хлорвмісні добрива слід вносити завчасно під зяблеву оранку, що забезпечує вимивання хлору за межі кореневмісного шару. Проте краще використовувати безхлорні калійні добрива. Хлор викликає плямистість листя і зменшує вміст у них хлорофілу, а отже, послаблює процеси фотосинтезу рослин і зменшує їхню продуктивність при вирощуванні гречки.

Післяпосівне удобрення

Підживлення рослин у період вегетації найефективніше у зоні достатнього зволоження, на піщаних та легкосуглинкових грунтах, а також за відсутності основного і рядкового внесення. Таке підживлення рослин гречки проводять у фазі бутонізації (VІІ е.ор.) нормою не більше 25% від загальної і здебільшого на широкорядних посівах, поєднуючи з міжрядними розпушуваннями. Друге підживлення рослин проводять на ІХ етапі органогенезу (фаза масового цвітіння) азотними добривами в дозах 15-20 кг/га. Таке підживлення забезпечує достовірні прибавки врожаю - в межах 3,0 ц/га. До того ж, формується крупніше зерно з високим виходом ядра і якісними хімічними показниками. Для підживлення здебільшого використовують азотні, але можна застосовувати й складні водорозчинні добрива під гречку.
В умовах посух, які спостерігаються останніми роками, підживлення мінеральними добривами способом унесення їх у грунт стає неефективним заходом, оскільки внесені добрива потрапляють у пересушений шар грунту й недостатньо використовуються рослинами. Ефективним способом забезпечення доступними сполуками є позакореневе підживлення рослин за вирощування гречки.

Підготовка грунту та управління посівами гречки

У технології вирощування гречки особливу увагу слід приділяти заходам, які спрямовані на боротьбу з бур'янами. За підрахунками, щорічні втрати зерна гречки від бур'янів у зоні Лісостепу становлять 15-20%, а в роки з екстремальними погодними умовами вони зростають до 40 відсотків.

Застосування гербіцидів на посівах гречки є несумісним з біологією цвітіння культури. Гречка дві третини періоду онтогенезу перебуває у цій фазі і характеризується перехресним типом запилення, яке здійснюється переважно бджолами. Отже, біологія розвитку культури і напрям використання зерна гречки вказують на недоцільність застосування хімічного методу захисту від бур'янів у посівах. Альтернативою хімічному захисту залишається агротехнічний метод у технології вирощування гречки.

Система обробітку складається із основного, перед- та післяпосівного обробітків. За їхньою допомогою відбувається знищення бур'янів і їхнього насіння та вегетативних органів розмноження в грунті.

Насіння в грунті знищують шляхом провокації їх до проростання, а потім підрізанням проростків одним із заходів обробітку. Основний обробіток грунту після стерньових попередників розпочинається із лущення стерні дисковими знаряддями на глибину 8-10 см. За такого обробітку насіння загортають у грунт або пошкоджують вегетативні органи і тим самим провокують його до проростання. В системі обробітку грунту на полях, засмічених коренепаростковими бур'янами (осот рожевий, осот польовий, берізка польова, молочай звичайний), та за використання побічної продукції проводять дворазове лущення стерні на глибину залягання кореневищ багаторічних бур'янів, у результаті якого вони подрібнюються, що викликає проростання бруньок. З появою сходів бур'янів проводять оранку плугами з передплужниками на глибину не менше 25 см. Виснаживши запаси поживних речовин на проростання, сходи бур'янів уже не зможуть досягти поверхні грунту і гинуть за технології вирощування гречки.

Весняний цикл робіт з підготовки грунту розпочинають з раннього весняного боронування на глибину 10-12 см, мета якого - збереження вологи. За сухої погоди навесні втрати грунтової вологи з незаборонованого поля можуть становити до 80-100 т/га за добу. На важких грунтах, які сильно запливають і ущільнюються, особливо після дощів, доцільне глибоке розпушування - на 14-16 см. Розпушений верхній шар грунту краще пропускає повітря і добре прогрівається. Це створює сприятливі умови для проростання бур'янів, які знищують наступним передпосівним обробітком. Боронування проводять у максимально стислі строки у технології вирощування гречки.

Після закриття вологи і вирівнювання грунту подальші обробітки проводять мірою появи сходів бур'янів, прискоренню яких сприяє одночасне з розпушуванням грунту його коткування. За достатньої зволоженості грунту і теплозабезпеченості відбувається інтенсивне їхнє проростання. Слід зазначити, що гречку висівають у пізні строки, та кількість весняних обробітків, включаючи передпосівний, все ж не має перевищувати трьох.

Після закриття вологи, за посушливої погоди, грунт слід обробляти тільки перед сівбою на глибину загортання насіння до створення структурно-агрегатного стану припосівного шару грунту. За таких умов швидко прогрівається верхній шар грунту і зберігається в ньому волога, а відповідно, швидше проростають однорічні злакові бур'яни, біологічний мінімум яких становить 15...17°С і, як правило, збігається з проростанням насіння гречки.

Для боротьби з бур'янами звичайні рядкові посіви боронують по сходах у фазі справжнього листочка. Боронування проводять упоперек рядків або під кутом до них, краще вдень, за сонячної погоди, коли рослини втрачають тургор і менше пошкоджуються. Боронуванням знищується 80% однорічних бур'янів. У наступні періоди росту інтенсивність появи нових сходів бур'янів поступово спадає. Це зумовлено зростанням рівня конкурентних можливостей з боку ценозу гречки завдяки наростанню листкового апарату та затіненню поверхні грунту. Мірою дозрівання рослин в технології вирощування гречки та зменшення листкової поверхні посіву бур'яни розвивають вегетативну масу і залишаються до збирання культури.

Істотніші зміни забур'яненості гречки спостерігаються за широкорядного способу сівби. На таких посівах проводять два-три міжрядних розпушування, завдяки чому поліпшується водний і повітряний режими і знищуються бур'яни. Перший раз обробляють міжряддя за появи першого справжнього листка на глибину 5-6 см із захисною зоною 8-10 см, другий - на початку бутонізації на глибину 6-8 см, третій - на початку цвітіння на глибину 8-10 см. Під час останнього обробітку гречку в рядках підгортають для знищення бур'янів у захисних зонах і в рядку. Відсоток загиблих бур'янів становить від 75 до 85%. Забур'яненість у цей і наступні періоди розвитку рослин аж до дозрівання визначається тією кількістю бур'янів, яка залишилась у захисній смузі рядків. Рослини гречки пригнічують ріст і розвиток цих бур'янів, вони перебувають у нижньому ярусі рядка і не нарощують великої вегетативної маси. Найшкодочиннішими бур'янами у польовій асоціації гречки є мишій сизий, лобода біла, просо куряче, щириця звичайна, редька дика.

Ретельне виконання всіх рекомендованих агротехнічних заходів обробітку грунту в осінній і весняний періоди з урахуванням грунтово-кліматичних умов сприяє збереженню і нагромадженню вологи в кількості, що забезпечить одержання дружніх сходів та зменшує забур'яненість посівів гречки.

В. Камінський, д-р с.-г. наук
Р. Грищенко,канд. с.-г. наук,
ННЦ "Інститут землеробства НААН"