Фінішна пряма озимої пшениці

Кожний новий рік стає для села дедалі важчим, але “важкі часи” часто-густо ми створюємо собі самі. Сьогодні я пропоную “звірити годинники” на позакореневому підживленні озимої пшениці. У когось будуть неточні хвилини чи години, проте знайдуться й такі, що взагалі стоять на місці: саме вони клянуть долю з такою запопадливістю, що аби її — та в мирних цілях!
Проблема полягає в тому, що, не маючи чітких стратегії, тактики, алгоритму отримання зерна запланованої якості, ми вдаємося до ситуативних дій, які аж ніяк не можуть забезпечити успіх. Начебто ніхто не сидить склавши руки: багато метушаться, на останні гроші літають над полями, а як наслідок — одержують шостий (замість очікуваного третього) клас та стають перед фактом: гривень по 100–200 на кожному гектарі витрачено марно (а загалом це сягає десятків, сотень тисяч гривень). Ось тут доля й стає важкою.

1. Стратегія
Ще до сівби заплануйте кількість та якість майбутнього врожаю. Урожайність, яку ви “потягнете”, розрахує агроном за технологічною картою: що більше ви захочете — то більшими будуть витрати на добрива та захист рослин. Віднайдіть ті врожайність і технологію, які задовольнили б вас не похвальною грамотою, а грошима. Сьогодні в Україні немає великого попиту на перший та другий класи пшениці, проте є чітка та постійна потреба в третьому (хоча куплять у вас із великою радістю й п’ятий, і шостий — тільки радітимете не ви). Отож, планувати треба третій клас.
Немає сенсу робити ставку на високобілкове зерно, якщо ви плануєте використати його на:
q кормові цілі;
q насіннєвий матеріал;
q розрахунки згідно з угодами, які не передбачають високий вміст у зерні білка.

2. Тактика
Визначтеся, як досягатимете стратегічних цілей:
— попередники; обробіток грунту; строки і способи сівби;
— сорти; протруйники; стимулятори;
— мінеральний режим (у т.ч. позакореневе живлення);
— мікроелементи; ретарданти; захист рослин;
— жнива; доробка зерна на токах; зберігання; строки реалізації.
Внесіть усі ці елементи технології до технологічної карти і бізнес-плану, плануйте свої витрати за періодами та дотримуйтесь технологічної дисципліни — тільки так можна йти вперед.
3. Алгоритм позакореневого підживлення
3.1. Економічна доцільність.
3.1.1. Затрати. Рахуємо затрати на проведення підживлення — кожен для свого господарства. Зазначену нижче арифметику подано лише як приклад послідовності (алгоритму) розрахунків. Кожен господар купує добрива, домовляється про авіароботи, платить заробітну платню тощо відповідно до конкретних умов господарства: мої цифри лиш допомагають зрозуміти напрям думки. Всі розрахунки ведемо на один гектар (табл. 1).

3.1.2. Різниця цін. Результат підживлення — поліпшення якості зерна, а отже, й збільшення його вартості. Підраховуємо різницю цін між третім (цінне зерно з 23% клейковини) та четвертим-п’ятим класами (звичайне зерно із вмістом клейковини 18%):
120 дол./т — 100 дол./т = 20 дол./т.
Довідка: завдяки позакореневому підживленню вміст білка можна збільшити на 1,5–3,5%, а клейковини — на 4–6%. Ще більшого підвищення якості зерна за рахунок самого позакореневого підживлення досягти неможливо.
3.1.3. “Нульова” врожайність. Обраховуємо врожайність, за якої витрачені на підживлення кошти повернуться (через збільшення вартості зібраного врожаю). Це буде “нульова” відмітка врожайності: вона забезпечує беззбитковість виробництва, але ще й не дає прибутків.
46 $/га (вартість підживлення, п.3.1.1.) = 2,30 т/га
20 $/т (результат підживлення, п.3.1.2.)
3.1.4. Рівень прибутковості. Заплануємо ефективність витрачання грошей на рівні, скажімо, 30%: це означає, що на кожну затрачену гривню чистий прибуток становитиме 30 копійок.
3.1.5. Мінімальна врожайність. Розрахуємо врожайність, з якою ми досягнемо запланованого рівня прибутковості:
2,30 т/га + 30% = 3,00 т/га.
Отже, 3 т/га — це мінімальна врожайність, за якої робота дасть прибуток.
3.1.6. Очікувана врожайність. Тепер потрібно вийти в поле й підрахувати, чого можна очікувати від нього. Повторність обрахунків — не менш як у 20 місцях по діагоналі поля (табл. 2).
Залишаємо для подальшого розгляду тільки ті поля, що, згідно із стратегією (п.1.), показують урожайність більшу за мінімально економічно доцільну (п. 3.1.5.).
3.2. Можливості рослин.
У рослин є певні можливості. Наше завдання – з’ясувати, чи достатньо їх для досягнення мети: отримання зерна третього класу. Для цього є обов’язковим лабораторний аналіз валового вмісту азоту й фосфору в абсолютно сухій масі рослини у фазі кінця цвітіння.
Підживлення не проводять, якщо:
q вміст азоту — понад оптимальний (>3,0%), тобто його і так достатньо для одержання високобілкового зерна;
q вміст азоту низький (<2,0%), тобто досягти високої хлібопекарської якості зерна жодними агроприйомами неможливо (якщо не підживимо — матимемо, наприклад, 10% клейковини, а підживимо — 14%: дати третій клас рослина не зможе);
q співвідношення N : Р понад 15 : 1 (оптимальним є 8–10 : 1). Багато хто вважає, що білок та клейковина складаються з чистого азоту: дав якнайбільше азотних туків — і порядок. Проте без фосфору, калію, сірки, міді, цинку та ще з півтора десятка елементів — це неможливо. Серед них провідна роль, в умовах України, належить саме фосфору. Тому без наявності цього елемента (який у нас часто ігнорують) у належному співвідношенні до азоту немає сенсу робити підживлення.
Зональні державні та недержавні лабораторії дають усі потрібні рекомендації: як відібрати зразки, рівень потреби та дози підживлення для кожного поля. Лабораторії сформують бачення, і перед вами постане зовсім інша картина. А без їхніх висновків ви “гратимете” з полями в російську рулетку. Про ці лабораторії, хто не знає, де вони є, запитайте в районного агронома. Тільки йдіть до них не 20 червня, а прямо сьогодні — вам потрібен час, щоб дізнатися про методи відбору, перерахувати гроші за аналізи, відібрати їх і відвезти. Поки аналізи зроблять, поки ви заплануєте свої потреби, мине днів десять.
3.3. Робочий розчин.
3.3.1. Дозу азоту встановлює лабораторія (п.3.2.). Згрупуйте поля зі схожими дозами в дві, максимум три групи: високі дози, середні та менші. Кількість груп має відповідати наявній кількості ємностей для зберігання розчинів різних концентрацій, а також їхній місткості. Адже ви фізично не зможете виконати рекомендації, дати різним полям, наприклад, N20, N32, N24, N28 та N22 — не готувати ж для кожного поля ексклюзивний розчин!
3.3.2. За нормальної вологості повітря (>70%) та низької його температури (<20°С) застосовуйте розчин сечовини. У фазі початку формування зернівки максимальна концентрація сечовини (за масою) — 30%, оптимальна — 15–20%.
Класичні співвідношення робочого розчину:
q сечовина, 65 кг + вода, 150 л = 200 л/га (N30);
q КАС, 50 л + вода, 100 л = 150 л/га (N16);
q КАС, 70 л + вода, 130 л = 200 л/га (N22).
3.3.3. За умов низької вологості повітря (30–70%) та високої його температури (20...28°С) розчин сечовини швидко висихає — рослина не встигає його поглинути, на ній можна побачити дрібні кристалики висохлої сечовини. Найкращі результати в цьому разі дає плав — водний розчин сечовини та аміачної селітри. У плаві співвідношення компонентів для обробки 1 га має бути таким: 45 кг сечовини + 22 кг ам. селітри + 100 л води = 150 л розчину.
За умов спекотної погоди, коли вранці та ввечері температура повітря не знижується менше 22°С, пом’якшуйте розчин — замість 100 додавайте 150 л/га води, буде 200 л/га розчину. Плав удвічі-тричі повільніше висихає, він краще збалансований за формами азоту, поєднання яких використовується рослиною довше. Плав працює в екстремально спекотних та посушливих умовах, у яких простий розчин сечовини ефективності не виявляє.
3.3.4. Додавайте в розчин 150–300 г/га детергенту (поверхнево-активної речовини): наприклад, Тренд, Талант тощо. Він зменшить поверхневе натягнення крапель розчину, чим прискорить процес всотування добрив рослинами завдяки збільшенню площі взаємодії розчину та рослини.
3.3.5. Застосовуйте 200 г/га сульфату міді (Сu, 50 г/га). Значення міді в синтезі білка важко переоцінити. Мідь є учасником вуглеводного та білкового обміну рослин. Під впливом міді збільшується як активність пероксидази, так і синтез білків, вуглеводів та жирів. Дефіцит міді тісно пов’язаний із азотним живленням рослин: що більше це живлення, то більший дефіцит. Сульфат міді (мідний купорос) — кристалічна сіль блакитно-синього кольору із вмістом міді 25%. Легко розчиняється у воді.
3.3.6. Доза сірчанокислого цинку — 400 г/га. Цинк є учасником азотного обміну. Його дефіцит призводить до нагромадження розчинних азотних сполук — амідів та амінокислот, що порушує синтез білка. За нестачі цинку вміст білка в рослинах зменшується. Що більше внесено NPK, то більший дефіцит цинку. Безводний сірчанокислий цинк містить 45% цинку. Препарат являє собою водорозчинну кристалічну сіль сіро-білого кольору.
3.3.7. Для стимулювання процесу синтезу білка застосовуйте гумат натрію (50 г/га) або Агростимулін (8–10 г/га).
3.3.8. У разі перевищення економічного порогу шкодочинності для захисту рослин обов’язково додайте інсектицид, фунгіцид, добираючи їх відповідно до об’єкта та умов використання.
3.3.9. За явного дефіциту окремих мікроелементів, характерного для вашої місцевості, додавайте їх водорозчинні солі в дозах, погоджених з агрохімлабораторією.
Під час роботи з рідкими добривами (КАС, РКД) концентрація всіх діючих речовин (азот, фосфор та інші) не повинна перевищувати 27%; якщо ви користуєтеся розчинними сухими добривами, — не більше 20%.
Багато господарів витрачає кошти на купівлю готових імпортних мікродобрив. Але порахуймо, наскільки грамотно ми їх витрачаємо. Зазначимо недоліки комплексних мікродобрив.
а) Застосовуючи прості мікродобрива (Си, 50 г/га + Zn, 160 г/га, п.3.3.5., 3.3.6), ви витрачаєте 30 грн/га на вирішення конкретних проблем. Водночас вам не вистачить і 300 грн/га, якщо ви придбаєте ті самі обсяги міді й цинку в складі готових сумішей мікродобрив.
б) Готові суміші ніколи не дадуть вам того, що ви бажаєте: там буде начебто все, але чи згодні ви за те все платити? Може, доцільніше платити тільки за потрібне?
в) Ви ніколи не підберете потрібне співвідношення мікроелементів. Спробуйте взяти будь-яку готову суміш мікродобрив у будь-якій кількості, щоб вийшло задане співвідношення: Си, 50 г/га + Zn, 160 г/га, —  не вийде.
г) Якщо візьмете таку кількість будь-яких комплексних мікродобрив, щоб у них було 160 г цинку, то їхня маса може сягати 60 кг у фізичній вазі — де гарантія, що інші компоненти цих добрив не спричинять токсикозу рослин?
Придбати водорозчинні солі будь-яких мікроелементів можна на обласних аптечних складах. Де вони працюють, запитайте в найближчій аптеці. Замовлення робіть заздалегідь — хоча б за місяць, бо за добу такі питання не вирішують (потрібної вам кількості на складі може й не бути).
3.4. Організація робіт.
3.4.1. Виберіть спосіб внесення добрив.
Авіаційний: не пошкоджує рослин, але дорогий. Після внесення дощ може знизити ефективність агрозаходу.
Наземний: дешевший, але близько 6% рослин пригнічуються по коліях проходу обприскувача. Добрі результати дає технологічна колія: маркування поля не потрібне, пригнічення рослин немає; уздовж колії рослини розвинені краще (більше світла, більша площа живлення), завдяки чому нівелюється пошкодження рослин у самій колії.
Ефективність позакореневого підживлення за допомогою наземної техніки вища. Це пов’язано з використанням “м’якшого” розчину добрив: за однакової кількості мікро- й макроелементів наземна техніка вносить розчину 300–400 л/га замість 100–200 л/га в разі авіаробіт.
3.4.2.Виберіть формуляцію добрив.
Рідкі: придатні за стандартних погодних умов.
Сухі: практично не мають обмежень за дозою внесення азоту — до 80 кг/га (рідкі розчини не можуть цим “похвалитися”), але годяться тільки за вологої погоди (часті опади). Можна розкидати як авіацією (п.3.4.1.а), так і наземними машинами (п.3.4.1.б), головне — впевненість, що добрива розчиняться й потраплять до прикореневого шару. Сечовина та селітра тут рівнозначні: головне — кількість азоту. В Європі є машини, за допомогою яких сухими добривами “стріляють” на глибину до 3 см.
3.4.3. Маркування поля:
а) люди із сажнями (метрівками);
б) різнокольорові прапорці;
в) різнокольорові піраміди;
г) білі мішки на палицях.
Маркування є обов’язковим, інакше ви або “спалите” пшеницю на перекриттях (через подвійну дозу добрив), або необроблені смуги між проходами погіршать показники врожаю.
3.4.4. За три доби до обприскування виконайте пробну обробку посіву з ранцевого обприскувача: від хіміків усього можна чекати. Вам це додасть упевненості.
3.4.5. За добу приготуйте потрібну кількість розчину. Дайте йому відстоятися.
3.4.6. Напередодні всю потрібну техніку прокачайте водою.
3.4.7. Ознайомте кожного робітника з його обов’язками “під підпис”. Перший примірник інструкції з підписом залиште робітникові (щоб міг, коли щось забуде, підглянути), другий — агрономові.
3.4.8. Призначте старшого серед робітників.
3.4.9. Поясніть кожному робітникові, що він одержить за якісне виконання роботи.
3.5. Умови проведення робіт.
3.5.1. Фаза рослин. Якщо лабораторія рекомендує подвійне підживлення (коли треба внести азоту понад 30 кг/га для отримання цінної пшениці), то перше проводять у період від середини виходу в трубку до цвітіння (європейська класифікація — ЕС 33-61), друге — від закінчення цвітіння до молочної стиглості зерна (ЕС 69-75). Якщо рекомендовано підживлювати один раз, тоді проводимо його у фазі від ранньої до середньої молочної стиглості зерна (ЕС 71-75), і тут що пізніше — то краще.
3.5.2. Температура повітря не повинна перевищувати 22°С (тільки під час роботи з плавом допускається до 25°С — п.3.3.3.). Оптимальна температура — 12...18°С.
3.5.3. Якщо небо ясне, роботи проводятьу ранкові години — із 4.30 до 8.00 та у вечірні — з 17.00 до 21.00 (у разі потрапляння прямих сонячних променів на листі будуть опіки). Перевага надається роботам під ніч. За умов хмарності підживлювати можна цілий світловий день.
3.5.4. Роса — не перешкода для проведення підживлення. Навпаки, вона полегшує контакт розчину з рослиною. Побоювання, що розчин стікатиме, — безпідставні. У вигляді роси на кожному гектарі налічується по дві-три тонни води: добавка 100–200 л/га розчину не впливає на стан роси.
3.5.5. Під час авіаробіт швидкість вітру не повинна перевищувати 4 м/с. За більшої швидкості ви не досягнете рівномірності розподілу розчину  поверхнею рослин; крім цього, рухатися на висоті 5 м зі швидкістю 150 км/год за таких умов дуже небезпечно для екіпажу.
3.5.6. Стан стресу пшениці (затяжна посуха, хвороби, шкідники) є обмеженням для проведення підживлення. У стані стресу рослина “думає” тільки про захист свого життя, а не про клейковину. Поживні речовини вона активно витрачає на регенерацію пошкоджених тканин, збереження водного балансу.
3.5.7. Авіароботи виконують із висоти польоту від 5 до 20 м. Що більша концентрація робочого розчину та посушливіші погодні умови, то вищим має бути політ.
3.5.8. Після дощу не проводьте авіаробіт до остаточного закінчення стікання крапель із рослин (2–4 години). Дощ не знижує ефективності робіт, якщо він випав: для КАС — через півтори години, сечовини — три години, плаву — шість годин. Як бачимо, найшвидше діє КАС.
3.5.9. Якщо в полі є бур’яни, підживлення проводити не варто, бо ви так їх простимулюєте, що й пшениці за ними не побачите. А якщо після внесення добрив пройдуть ще й затяжні дощі, то посів можна цілком втратити в “зеленій пожежі”.
3.6. Роботи після підживлення.
3.6.1. Щороку робіть ремонт    зерносховищ. Головне, щоб склади не затікали. Обов’язково після ремонту робіть дезінсекцію проти шкідників запасів розчином піретроїдів (типу Фастак, Ф’юрі, Фатрин) у дозі 0,8–1,0 г/м2 на 100–200 г/м2 води (розчин повинен ледве не збігати зі стін); потім обов’язково зробіть дезінфекцію проти хвороб запасів розчином вапна. Найкраще ці роботи виконають фахівці з районної ветеринарної служби за допомогою пристрою ДУК.
3.6.2. За п’ять діб до початку жнив треба відібрати з кожного поля зразок зерна й провести його аналіз в лабораторії.
3.6.3. За результатами аналізу (п.3.6.2.) та визначення врожайності (п.3.1.6.) розробіть схему розміщення зерна на току й послідовність його руху.
3.6.4. Пам’ятайте, що виростити якісне зерно — це півсправи. Якщо немає сушарки, не починайте жнива за вологості зерна понад 16%.
3.6.5. Починайте жнива з площ, найкращих за якістю та кількістю зерна (п.3.6.2., 3.1.6.). Можливі дощ та град здатні істотно погіршити як якість, так і кількість урожаю. Тому вихоплюйте спочатку найкраще — тримайте “журавля” в руках. Найякісніший спосіб збирання високобілкового зерна — пряме комбайнування.
3.6.6. Враховуючи, що на 20–30 м від краю поля клас зерна завжди нижчий (вплив клопа шкідливої черепашки, затінення тощо), зерно з обкосів не повинно потрапити в сильну чи цінну пшеницю, бо воно погіршить якість партії.
3.6.7. Враховуючи, що плюскле й бите зерно погіршує якість партії, очищення слід проводити на підсівних решетах (нижніх — на ЗАВ, середніх — на УЗК), де калібр продовгуватих отворів має становити 2,2–2,6 мм (залежно від наповненості зерна), а не 1,7 мм. Нормальне очищення дасть 1–2% мертвих відходів, 8–15% (залежно від плюсклості зерна) відвійок та 85–90% товарного зерна (за рядової якості зерна відвійок повинно бути 3–4%, а товарність має становити 94%).
3.6.8. Не закладайте на зберігання зерно вологістю понад 14%. Зберігайте врожай тільки в сухому сховищі.
3.6.9. Протягом місяця після збирання в зерні може підвищитися вміст клейковини на 1–2% завдяки процесу перетворення амінокислот на білки. Тепер зробіть остаточний аналіз: є підстави сподіватися, що він буде радісним!