Дози азотних добрив під озиму пшеницю

Погодно-кліматичні умови вирощування озимої пшениці на крайньому Сході України є одними з найскладніших. Основна причина — різко виражений континентальний клімат із значними перепадами температур та опадів протягом року, високою повторюваністю літніх і літньо-осінніх посух і суховіїв. Але, попри це, в 1986–1993 рр. зерновиробництво в Луганській області було відносно стабільним, і середня врожайність становила 32,6 ц/га. У 1994–2000 рр. урожайність озимої пшениці знизилася до 17,1 ц/га. Останніми роками ситуація дещо поліпшилась: урожайність збільшилася до 25,8 ц/га. Крім того, 2004 року, вперше за останнє десятиріччя, було заготовлено понад 30% зерна цієї культури другим і третім класами. Це сталося насамперед завдяки збільшенню використання мінеральних добрив, в основному — азотних. Однак різке їх подорожчання знову поставило зерновиробників у надзвичайно складні умови.
Тому раціональне використання помірних доз азотних добрив під час вирощування озимої пшениці набуло вирішального значення для отримання сталих урожаїв якісного зерна. Слід також зазначити, що поєднання географічних, кліматичних і грунтових умов крайнього Сходу є найсприятливішим в Україні для одержання високоякісного зерна озимої пшениці (певна річ, за умови застосування відповідних технологій).
Для вивчення впливу помірних доз азоту на ріст і розвиток рослин, урожайність і якість зерна озимої пшениці ми впродовж 2001–2004 рр. у польовій сівозміні відділення “Данилівське” Біловодського району Луганської області відпрацьовували технологію їх весняного використання, а в 2004–2005 рр. провели виробничу перевірку отриманих результатів. Висівали два сорти сильної озимої пшениці степового екотипу: Одеська 267 і Тарасівська 87. Саме ці сорти вибрали з урахуванням того, що Одеська 267 найбільш поширена в Луганській області: 2004 року її висіяли на 88,8 тис. га (33,5% загальної площі посіву озимої пшениці). Тарасівська 87 теж займає досить значні площі, бо цей сорт найбільше пристосований до умов крайнього Сходу. Вперше її висіяли восени 2000 року, коли був великий дефіцит насіннєвого матеріалу: від травневих морозів загинула майже половина площ озимини. Тарасівська 87 показала себе найкраще як з погляду підвищення врожайності, так і поліпшення якості зерна. Але основні елементи агротехніки в умовах Луганської області поки що не досліджено.
Ефективність весняного азотного підживлення озимої пшениці відпрацьовували на фоні внесення N30P30 дисковою сівалкою СЗ-3.6 у вигляді тукосуміші, яка складалася з 58 кг/га амофосу (N7P30) і 67 кг/га аміачної селітри (N23) під одну з культивацій під час догляду за чорним паром та під передпосівну культивацію після кукурудзи на силос. Прикореневі підживлення азотом проводили в такі строки: перше — тільки-но агрегат міг пересуватися полем, друге — в середині фази весняного кущення, третє — за 3–4 дні до виходу рослин у трубку. Перед початком молочної стиглості здійснювали позакореневе підживлення розчином сечовини з розрахунку 30 кг/га д.р. азоту.
Внесення збільшених доз азотних добрив у прикореневе підживлення позитивно впливало на ростові процеси озимої пшениці. Так, кущистість рослин перед завершенням цієї фази у посіві Одеської 267 по чорному пару становила на контролі (без добрив) 4,07; на фоні передпосівного внесення N30P30 — 4,74; на варіантах із підживленням азотом — 4,76–4,85. Для сорту Тарасівська 87 ці показники були, відповідно, 4,11; 4,87; 4,92–5,08.
Весняне підживлення рослин азотом у дозах N30-60-90 на фоні N30P30 збільшувало також густоту продуктивного стеблостою по чорному пару на 15–18% у сорту Одеська 267 і на 14–15% — у сорту Тарасівська 87. По кукурудзі на силос збільшення становили 35–38 і 32–37%, відповідно. Такі елементи структури врожаю, як середня кількість зерен та їхня маса з колоса, маса 1000 зернин по чорному пару, теж змінювалися менше, ніж по кукурудзі на силос.

Як бачимо у таблиці 1, урожайність Тарасівської 87 нижча порівняно з Одеською 267 по чорному пару, тоді як по кукурудзі на силос показники протилежні. Пояснюється це виляганням Тарасівської 87, яке сталося в 2001 і 2002 рр. на всіх варіантах досліду. Воно було пов’язане з раннім початком весняної вегетації та сприятливими погодними умовами. На фоні N60 вилягло 25–33% рослин, а на фоні N120 — 55–60%, тоді як в Одеської 267 це негативне явище виявилось у 2,5 раза меншим.
Прикметно й те, що від перенесення частини азоту (N30) у позакореневе підживлення врожайність Одеської 267 знижувалася на 1,8–0,3 ц/га порівняно з одноразовим підживленням всією дозою. Таку саму закономірність зафіксовано й щодо сорту Тарасівська 87 — як по чорному пару, так і по кукурудзі на силос.

Застосування тільки одного фонового добрива N30P30 підвищувало вміст білка і клейковини в Одеської 267 до 11,9 і 22,4% (на контролі — 10,9 і 20,7%). Прикореневе підживлення в дозах N30-60-90 підвищувало вміст білка до 12,7–13,9% і клейковини — до 23,8–26,3%. Найякісніше зерно одержали на варіанті N30P30 (фон) + N60 (кущення) + N30 (початок молочної стиглості) — 14,5% білка, 27% клейковини.
У сорту Тарасівська 87 вміст білка на фоні N30P30 в поєднанні з азотними прикореневими підживленнями N30-60-90 зростав до 12,8–14,1% і клейковини — до 23,7–26,4%. Вищі показники якості мали на фоні позакореневого підживлення, де вони сягали, відповідно, 14,5–14,8 та 27,1–27,8%.
По кукурудзі на силос азотні добрива також підвищували вміст білка і клейковини, але загальний їх рівень був помітно меншим, ніж по чорному пару.
Максимальний рівень якості зерна озимої пшениці по кукурудзі на силос отримали у варіантах з позакореневими підживленнями: у зерні сорту Одеська 267 було 12,5–12,7% білка і 23,7–24,1% клейковини, а в зерні сорту Тарасівська 87, відповідно, 12,6–13,0 і 25,1–25,8%. Загалом за роки досліджень у зерні Тарасівської 87 вміст білка пересічно був на 0,3 і клейковини на 1,1% вищим, ніж в Одеської 267.
Собівартість 1 ц зерна по чорному пару на контролі становила в сорту Одеська 267 — 21,02 грн, у сорту Тарасівська 87 — 21,06 грн. На фоні застосування добрив собівартість коливалася для сорту Одеська 267 у межах 20,63–21,55 грн, Тарасівська 87 — від 21,09 до 22,71 грн. Найвищий рівень рентабельності по чорному пару одержали на варіантах N30P30 + N30(кущення) + N30 (початок молочної стиглості) і N30P30 + N60 (кущення) + N30 (початок молочної стиглості): від 132 до 135% для сорту Одеська 267 і від 130,8 до 156,2% для сорту Тарасівська 87.
Собівартість 1 ц зерна по кукурудзі на силос була істотно більшою і становила на контролі 30,66–31,89 грн, а на фоні із застосуванням добрив — 27–28 грн. Рівень рентабельності по кукурудзі на силос на всіх варіантах внесення азотних добрив не перевищував 50–72% у Одеської 267 і 54–82% — у Тарасівської 87.
Внесення азоту в дозі N60 у прикореневе підживлення за найпершої можливості проходу агрегату по полю забезпечило найвищу врожайність зерна сорту Одеська 267: по чорному пару — 49,7 ц/га і по кукурудзі на силос — 29,1 ц/га. Перенесення підживлення на середину весняного кущення знижувало врожайність, відповідно, до 45,8 та 27,7 ц/га, а підживлення наприкінці кущення знижувало її до 46,6 і 25,8 ц/га. Хоча якісні показники зерна при цьому дещо зростали. Найвищий збір білка по чорному пару одержали за підживлення в середині фази кущення, а по кукурудзі на силос — за найпершої можливості проходу агрегату по полю.
 
Висновок. Навіть в умовах стрімкого зростанням цін на мінеральні добрива та інші виробничі ресурси є реальні можливості прибуткового виробництва продовольчого зерна озимої пшениці (насамперед по чорному пару) завдяки науково обгрунтованому використанню помірних доз азотних добрив та своєчасному і високоякісному виконанню всієї технології.